Хвороба Марфана: причини, симптоми і лікування

Хвороба (синдром) Марфана – це спадкова патологія сполучної тканини. Оскільки сполучна тканина є основою різних органів людини, то і прояви захворювання дуже різноманітні. Найбільш типовими є аномалії серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату й очей. Діагностика синдрому Марфана вимагає використання найрізноманітніших методів. Лікування включає в себе медикаментозні та оперативні способи, причому спостерігатися хворий повинен у кількох лікарів. З цієї статті Ви зможете дізнатися про причини, симптоми, діагностики та варіанти лікування даного захворювання.

Синдром Марфана формується ще у внутрішньоутробному періоді, дитина народжується вже з наявними порушеннями. Це, мабуть, найбільш часто зустрічається спадкова патологія сполучної тканини. Незалежно від статі і расової приналежності, частота виявлення хвороби Марфана коливається від 1: 5 000 до 1:10 000 населення (за різними даними).

Причини

Основою захворювання служить генетичний дефект: мутація гена, відповідального за синтез білка сполучної тканини фибриллина. Ген розташований на 15-й хромосомі.

Захворювання успадковується за аутосомно-домінантним типом. Аутосомное означає, що воно не пов’язане з підлогою, а домінантний – то, що мутація завжди проявляється. Ступінь прояву (поширеність порушень та їх вираженість) може варіюватися в різних межах, що пов’язано з генетичними особливостями.

Фибриллин надає сполучної тканини еластичність і розтяжність. Порушення його будови призводить до втрати міцності і пружності сполучної тканини, і вона перестає служити міцним каркасом. У першу чергу зміни торкаються стінок судин, зв’язкового апарату. Навіть невеликі фізіологічні навантаження стають надмірними для організму, сполучна тканина їх не витримує.

Всі випадки синдрому Марфана з точки зору причини поділяють на:

  • сімейні складають 75%, це передається з покоління в покоління мутація гена;
  • випадкові (спорадичні): 25%, це вперше виникла мутація гена в роду, де раніше не було подібної патології.

Симптоми

Клінічних проявів захворювання дуже багато. Їх розглядають з точки зору ураження окремих органів і систем:

  • опорно-рухового апарату;
  • серцево-судинної системи;
  • органу зору;
  • нервової системи;
  • бронхолегеневої системи;
  • шкіри, м’яких тканин;
  • інших органів.

Опорно-руховий апарат

Для хворих з патологією сполучної тканини характерна гіпермобільність суглобів.

Хворі з синдромом Марфана зазвичай мають високий зріст, худорляві через недорозвинення підшкірно-жирової клітковини. Тулуб при цьому здається коротким, а кінцівки – непропорційно довгими. Розмах рук більше зростання на 5% і більше. Витягнутий Череп (долихоцефалический), пальці довгі павукоподібні (арахнодактилія). Обличчя витягнуте, вузьке, небо високе аркоподібне (готичне), вуха великі, нижня щелепа виступає вперед (неправильний прикус), зуби ростуть неправильно, очі глибоко посаджені.

Деформація скелета полягає в наявності або лійкоподібної кілеподібної грудної клітки, будь-яких змін до осі хребта (надмірна лордоз, кіфози, кифосколиозы, сколіози), підвивихи хребців (особливо в шийному відділі), спондилолістезу (зміщення вищерозміщеного хребця по відношенню до нижчестоящому). Характерно плоскостопість різних ступенів вираженості, розхитаність суглобів, надмірні рухи в них (наприклад, перерозгинання), протрузія кульшової западини (заглиблення з глибоким зануренням головки стегнової кістки в області кульшового суглоба). Зазвичай все це супроводжується зниженням м’язового тонусу.

Серцево-судинна система

Зміни в цій системі часто є найбільш важкими, що вимагають корекції в першу чергу, оскільки можуть мати загрозливий характер життя.

Найчастіше синдром Марфана проявляється наявністю вад розвитку серця і великих судин (зокрема, аорти). Дефекти будови серця полягають у порушенні перегородок серця і його клапанів (пролапс мітрального клапана, дефект міжшлуночкової або міжпередсердної перегородки, патологічне подовження хорд). Порушення будови стінки аорти призводить до розвитку її дилятації (розширення) і розшарування стінок (аневризма, аневризма аорти). Із вроджених вад великих судин можуть спостерігатися коарктація аорти, стеноз (звуження) легеневої артерії.

Патологічне будова серця і судин супроводжується розвитком серцевої недостатності, порушенням серцевого ритму (надшлуночкові і шлуночкові тахікардії, фібриляція передсердь та інших), що дуже небезпечно для життя хворого. Приєднання інфекційних ускладнень загрожує розвитком інфекційного ендокардиту.

Орган зору

Симптоми ураження очей дуже специфічні для даного захворювання. Ураження опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи та очей складають типову тріаду симптомів хвороби Марфана.

Хворі синдромом Марфана часто мають блакитні склери. Зір поганий зважаючи розвитку короткозорості високого ступеня, довжина очного яблука збільшена. Зіниці можуть бути симетричними, тобто різними за розміром. Однак цим ураження органу зору не обмежується. Розвиваються косоокість, вивих або підвивих кришталика, недорозвинення райдужки і війкових м’язів, сплощення рогівки. Можливе відшарування сітківки з розвитком сліпоти.

Нервова система

Ураження нервової системи в основному пов’язана з патологією будови стінки судин. Це призводить до порушення кровообігу, розвитку ішемічних або геморагічних інсультів (частіше – субарахноїдальних крововиливів).

Можливі часті непритомність. З аномалій можливі эктазия твердої мозкової оболонки, зокрема попереково-крестцовое менінгоцеле (випинання оболонок мозку під шкіру з утворенням кишені через дефект в хребцях).

Можливі відхилення в психомоторному розвитку, причому як у бік затримки, так і в бік перевищення показників. Люди з синдромом Марфана мають високі показники інтелекту (вище, ніж середньостатистичний показник IQ в популяції).

Ще одним симптомом хвороби Марфана можуть служити гіпофізарним розлади з підвищенням вмісту адреналіну в крові, розвитком акромегалії і нецукрового діабету.

Бронхолегенева система

Ураження бронхів і легень полягає у розвитку спонтанних пневмотораксов, дихальної недостатності, емфіземи легенів, апікальних булл (пузырьковидные освіти у верхівках легенів). Всі ці зміни стають результатом порушення ангіоархітектоніки легенів з-за патології сполучної тканини, підвищеної розтяжності і зниженої еластичності легеневої тканини.

Ураження шкіри і м’яких тканин

Часто хворі з синдромом Марфана мають атрофічні стрії на шкірі: хвилясті смуги на шкірі різної ширини і кольору (від білого до червоно-фіолетового). Мала кількість підшкірно жирової клітковини стає причиною малої ваги таких хворих.

Хворі з синдромом Марфана страждають рецидивуючими пахвинними і стегновими грижами.

Інші органи

Патологія сполучної тканини стає причиною опущення нирок, сечового міхура і матки, варикозного розширення вен, призводить до утворення довгого і зі слабкою перистальтикою кишечника (що супроводжується запорами).

Діагностика

Лікар може запідозрити наявність синдрому Марфана у хворого за результатами огляду та обстеження.

Діагностика синдрому Марфана вимагає обліку анамнестичних даних (в тому числі і спадкового анамнезу), даних огляду хворого, а також проведення різноманітних додаткових методів дослідження, що дозволяють виявити зміни в серці, судинах, мозку, легенів, очах. Для цього можуть знадобитися ЕКГ, Ехокг (УЗД серця), рентгенографія грудної клітки і кульшових суглобів, КТ або МРТ головного та спинного мозку, серця і судин, офтальмоскопія, аортографія та інші методи. Перелік досліджень залежить від наявності симптомів у конкретного хворого.

Існують діагностичні критерії цього захворювання: великі і малі. Певне поєднання великих і малих критеріїв і дозволяє підтвердити діагноз. До великим критеріями, наприклад, відносять підвивих кришталика, эктазию твердої мозкової оболонки, килевидную або воронкоподібну грудну клітку, плоскостопість, протрузию кульшової западини та інші. До малих критеріїв відносять надмірну рухливість в суглобах, готичне піднебіння, деформацію черепа, спонтанний пневмоторакс та інші.

Остаточний діагноз виставляється після застосування молекулярно-генетичного методу та встановлення мутації гена, відповідального за синтез фибриллина.

Лікування

Лікування синдрому Марфана завжди вимагає одночасної участі кількох спеціалістів: кардіолога, кардіохірурга, офтальмолога, ортопеда-травматолога, терапевта.

Спектр лікувальних процедур охоплює консервативні та оперативні способи лікування. Консервативні заходи спрямовані на профілактику ускладнень та підтримання нормального функціонування органів і систем, а оперативні передбачають корекцію наявних анатомічних змін з метою запобігти виражене порушення функцій або навіть загрозу для життя хворого.

Хірургічні методи лікування:

  • реконструктивні операції на аорті (при значному, більше 5 см, розширення висхідної частини аорти і розшаруванні її стінки);
  • протезування клапанів серця;
  • видалення зміненого кришталика з заміною його на штучний;
  • пластика хребта при вираженому сколіозі;
  • ендопротезування кульшових суглобів;
  • пластика грудної клітини (в останні роки заперечується її доцільність).

Хворому необхідний підбір окулярів або контактних лінз, іноді можлива лазерна корекція зору.

Медикаментозне лікування має патогенетичну та симптоматичну спрямованість. Хворому з метаболічної метою призначають великі дози вітаміну С (1-3 г на добу), препарати з глюкозаминосульфатами і хондроитинсульфатами (Терафлекс, Структум, Хондроксид, Глюкозамін, Аминоартрин, Эльбона, Юниум), Карнітину хлорид 20% розчин, Бурштинову кислоту по 100-200 мг 2 рази на день, препарати магнію (наприклад, Магне В6), полівітамінно-мінеральні комплекси (з кальцієм, магнієм, цинком, міддю). Прийом цих речовин спрямований на нормалізацію обміну речовин, зміцнення сполучної тканини.

Болезнь Марфана причины симптомы и лечениеДля лікування серцево-судинних порушень часто використовують β-адреноблокатори (Пропранолол, Обзидан, Атенолол), блокатори кальцію (Ніфедипін, Амлодипін, Лекоптин), інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (Лізиноприл, Периндоприл, Еналаприл), антиаритмічні препарати (при порушенні ритму серця). При розвитку інфекційного ендокардиту показані антибіотики. Після оперативних втручань може знадобитися антикоагулянтна терапія для зниження згортання крові (Фраксипарин, Клексан).

В цілому підбір методу лікування і асортимент застосовуваних лікарських засобів дуже індивідуальні. Все залежить від спектру клінічних симптомів і вираженості порушень у конкретного хворого.

Хворим з синдромом Марфана показана лікувальна фізкультура, але в строго дозованій кількості, щоб заняття приносили користь серцево-судинної та опорно-рухової систем, а не шкоду. Не можна займатися контактними та ігровими видами спорту (баскетбол, футбол), рекомендовано плавання.

Прогноз

Захворювання невиліковне, але постійне динамічне спостереження за хворим, хірургічна корекція серцево-судинних, суглобових та офтальмологічних порушень дозволяють знизити ризик для життя, поліпшити її якість, дозволити займатися своєю професією. Деякі хворі не доживають до 40 років, що пов’язано з серцево-судинними ускладненнями, в інших випадках тривалість життя складає 70 років (особливо після проведення кардіохірургічних операцій).

Таким чином, синдром або хвороба Марфана – це спадкове захворювання, протягом якого багато в чому залежить від старанності медичного спостереження та своєчасності надання медичної допомоги. Зазвичай лікування вимагає залучення багатьох фахівців, але такий комплексний підхід дозволяє уникнути багатьох ускладнень і покращити якість життя хворого.